„ому ми власний голос чуЇмо ≥накше, н≥ж ≥нш≥?
„ому ми власний голос чуЇмо ≥накше, н≥ж ≥нш≥?
„ому ми власний голос чуЇмо ≥накше, н≥ж ≥нш≥?

 ожен з нас хоча б раз чув св≥й голос у запис≥ ≥ дивувавс€, що звучить в≥н €к чужий. ” перш≥ мит≥ може нав≥ть здатис€, що це голос ≥ншоњ людини. ѕри цьому багатьом не подобаЇтьс€ власний голос у запис≥. јле цьому €вищу Ї вагом≥ по€сненн€.

„ому ми чуЇмо св≥й голос не так, €к оточуюч≥? —права в тому, що коли ми чуЇмо св≥й голос, зад≥€ний к≥стковий слух. —лухаючи св≥й голос, ми сприймаЇмо його не т≥льки вухами. ћи вловлюЇмо звуков≥ хвил≥, €к≥ звучать всередин≥ нас, через р≥дину, що заповнюЇ внутр≥шн≥ органи. ѕричому у р≥зних людей це сприйн€тт€ р≥зне.  омусь здаЇтьс€, що його голос у запис≥ звучить вище, комусь, навпаки, нижче. јле завжди це не схоже на те, що ми сам≥ чуЇмо.

‘ах≥вц≥ описали процес створенн€ ≥ звучанн€ мовленн€. ќтже, мовленн€ зароджуЇтьс€ в гортан≥, зв≥дки виход€ть звуков≥ в≥брац≥њ. „астина таких в≥брац≥й поширюЇтьс€ пов≥тр€м. ÷≥ звуки саме т≥, €к≥ чують оточуюч≥, ≥ т≥, €к≥ записуютьс€, наприклад, на диктофон. јле Ї й ≥нша частина в≥брац≥й, €ка проходить через р≥дини ≥ р≥зн≥ тканини нашоњ голови. ¬нутр≥шнЇ ≥ середнЇ вухо розташован≥ в к≥сткових порожнинах. ” внутр≥шньому вус≥ м≥ститьс€ р≥дина, а в середньому - пов≥тр€. ≤ обидва вони знаход€тьс€ в пост≥йн≥й компрес≥њ. ѕри цьому гортань укладена в м'€ку тканину, €ка також м≥стить р≥дину. ѕо пов≥трю звук розходитьс€ не так, €к в р≥дини ≥ щ≥льних тканинах. —аме тому навколишн≥ чують не те, що чуЇмо ми сам≥.

‘ах≥вц≥ не можуть сказати, наск≥льки голос, €кий ми чуЇмо (Ђвнутр≥шн≥йї), буде в≥др≥зн€тис€ в≥д того, €кий чують ≥нш≥ (Ђзовн≥шн≥йї). ѕроте з упевнен≥стю можна в≥дзначити, що обидва голоси будуть р≥зними. ¬се залежить в≥д вуха сприймаючого.

—творюючи людину, природа продумала все до др≥бниць. “ак, здатн≥сть к≥сток черепа проводити звук по€снюЇ, чому сам≥й людин≥ њњ голос у запис≥ здаЇтьс€ ≥ншим, в той час €к дл€ ≥нших людей в≥н звичний. —права ще й у тому, що запис в≥дтворюЇ наш голос не повн≥стю. ѕри розмов≥ ми чуЇмо не т≥льки т≥ звуки, €к≥ доход€ть до сп≥врозмовника, а й т≥ низьк≥ частоти, пров≥дником €ких Ї к≥стки черепа. јле, слухаючи св≥й голос у запис≥, ми чуЇмо лише те, що можна було записати, тобто звуки, пров≥дником €ких Ї пов≥тр€.

ƒо реч≥, довести €вище к≥стковоњ пров≥дност≥ дуже просто. ¬арто заткнути вуха к≥нчиками пальц≥в або берушами, ≥ почати розмовл€ти, або жувати. «вуки, €к≥ ми при цьому почуЇмо, переважно низькочастотн≥, що д≥йшли до внутр≥шнього вуха завд€ки к≥стковоњ пров≥дност≥, в обх≥д вс≥х структур зовн≥шнього та середнього вуха. ” порожнин≥ рота виникають коливанн€ пов≥тр€, €к≥ через в≥брац≥ю щ≥к передаютьс€ нижн≥й щелеп≥, ≥ в результат≥ дос€гають внутр≥шнього вуха.