Історія цукрового діабету налічує понад триста років, починаючи від часів, коли була відкрита ця захворювання, яке тепер називається цукровим діабетом.
Термін “діабет” у перекладі з грецької мови означає “закінчення”, і тому вираз “цукровий діабет” буквально означає “той, що втрачає цукор”. Це відображає основну ознаку захворювання – втрату цукру з сечею. Ще до нашої ери лікар Аретаїус писав: “Діабет – загадкова хвороба”, і цей вислів залишається актуальним і сьогодні, оскільки причини діабету та його ускладнення залишаються невизначеними.
У XVII столітті виявили солодкий присмак сечі у хворих на діабет, і це стало ключовим моментом у діагностиці хвороби. У 1889 році при мікроскопічному дослідженні підшлункової залози були виявлені “острівці Лангерганса”, скупчення клітин, які були названі на честь вченого, що їх відкрив. Однак їх значення для організму залишалося невідомим. У 1921 році Бантінг та Бест вперше отримали інсулін з тканини підшлункової залози і успішно лікували цукровий діабет у собак. У 1960 році була встановлена хімічна структура інсуліну людини, а в 1979 році застосовано генно-інженерні методи для синтезу людського інсуліну.
З тих пір інсулін використовується для успішного лікування цукрового діабету. Інсулін регулює вміст цукру в крові, сприяючи перетворенню зайвого цукру в глікоген. При нестачі інсуліну кількість цукру в крові збільшується, і він видаляється з сечею. Інсулін вводять підшкірно, оскільки травні соки руйнують його.
У ряді випадків цукровий діабет може проявлятися без виражених симптомів протягом певного часу. Характер ознак цукрового діабету відрізняється між діабетом I і діабетом II, а іноді може і не виявлятися, і хворобу можна виявити, наприклад, під час огляду очного дна у окуліста. Проте існує низка симптомів, що є характерними для обох типів цукрового діабету. Загостреність цих симптомів залежить від рівня зниження секреції інсуліну, тривалості хвороби і індивідуальних особливостей пацієнта:
Для цукрового діабету I типу характерне швидке погіршення самопочуття, і симптоми зневоднення організму проявляються більш яскраво. Такі пацієнти потребують термінового призначення препаратів інсуліну. Без належного лікування можливий розвиток стану, що загрожує життю – діабетична кетоацидоз. Це стан виникає через нестачу інсуліну в крові, ускладнення проникнення глюкози в клітини та, відповідно, дефіцит енергії. Організм починає використовувати запаси енергії з жирових депо, що може призводити до вивільнення токсичних кетонів. Такий стан вимагає негайного лікування.
Для діагностики цукрового діабету важливо визначити два показники:
Підвищення рівня цукру в крові більше 120 мг% натщесерце свідчить про розвиток цукрового діабету. У нормі цукор в сечі не визначається, але при рівні цукру в крові більше 160-180 мг%, нирковий фільтр може почати виділяти глюкозу в сечу. Тест з використанням глюкози дозволяє отримати більш точні результати. Якщо рівень цукру в крові нижче 120 мг% натщесерце та менше 140 мг% через 2 години після прийому глюкози, то тест вважається негативним. У випадках, коли рівень цукру перевищує вказані межі, можна підтвердити наявність цукрового діабету.
Багато людей вважають, що основна причина діабету полягає в харчуванні, а ті, хто хворіє на цю недугу, є ласунами, які додають надмірну кількість цукру до чаю та споживають цукерки та тістечка. Хоча це має певну долю істини, оскільки такий спосіб харчування може призвести до надмірної ваги, яка, в свою чергу, є фактором ризику для розвитку діабету, необхідно враховувати інші аспекти цієї хвороби. Загальна тенденція до зростання випадків діабету підтверджує його пов’язаність із способом життя цивілізації та харчуванням, що багатим на легкозасвоювані вуглеводи.
Діабет має багато причин, і кожен випадок може мати свої власні фактори. Гормональні порушення, ураження підшлункової залози після прийому певних лікарських препаратів або тривалого вживання алкоголю, а також вірусні ураження бета-клітин підшлункової залози можуть призвести до розвитку діабету. Інсулінорезистентність, тобто стан, коли тканини не реагують на інсулін, також може виникнути через недостатню кількість рецепторів на поверхні клітин, які взаємодіють із цим гормоном.
Навіть якщо існують певні чіткі причини, вони не мають абсолютного характеру. Наприклад, ризик захворювання діабетом другого типу збільшується на 20% з кожним 20% надмірної ваги. Проте не кожна ожиріла людина автоматично хворіє на діабет. Науковці ще не повністю розуміють всі аспекти цієї хвороби. Так, інсулінорезистентність залежить від кількості рецепторів, але точні механізми їхньої роботи не повністю з’ясовані.
Незважаючи на невизначеність деяких аспектів, важливо враховувати групи ризику та проявляти обережність. До групи ризику можуть входити ті, у кого є спадкова схильність, проблеми з вагою, часті вірусні інфекції або інші фактори. Збереження оптимального стану здоров’я може бути досягнуте шляхом уникнення стресу, раціонального харчування та фізичної активності. Важливо бути пильним у періоди, коли ризик захворювання діабетом збільшується, і дотримуватися здорового способу життя для попередження цієї хвороби.
