«наченн€ спадковост≥ в нашому житт≥
«наченн€ спадковост≥ в нашому житт≥
«наченн€ спадковост≥ в нашому житт≥

Ћюдина — заручник спадковост≥. “ак стверджують багато генетик≥в, впевненних, що члени одного роду передають один одному не т≥льки схож≥ риси обличч€, ф≥гуру, ходу, але й схильн≥сть до одних хвороб, под≥бноњ повед≥нки, сприйн€тт€ св≥ту ≥ нав≥ть вибудовуванн€ свого житт€ за одн≥Їю схемою. “ак невже немаЇ можливост≥ уникнути помилок предк≥в, €кщо вони вже генетично закладен≥ в нас?†

як передаЇтьс€ спадков≥сть

як в≥домо, людське житт€ зароджуЇтьс€ в≥д злитт€ хромосом сперматозоњда та €йцекл≥тини.  ожна хромосома маЇ д≥л€нки, гени, €к≥ ≥ визначаЇ ту або ≥ншу властив≥сть орган≥зму: кол≥р очей, зр≥ст, естетичний смак або схильн≥сть до повноти. √ени у своЇму поЇднанн≥ здатн≥ створити безл≥ч нових форм ≥ властивостей.  ожен ген - це молекула дезоксирибонуклењновоњ кислоти (ƒЌ ), €ка, в свою чергу, складаЇтьс€ приблизно з 20 ам≥нокислот. ќсь ц≥ ам≥нокислоти ≥ створюють незл≥ченну безл≥ч сполучень, причому так, що н≥коли не вийде дв≥ абсолютно однакових людини.

“ут може виникнути лог≥чне запитанн€: «ј €к же близнюки?» ÷е зовс≥м ≥нша справа. јдже сперматозоњд ≥ €йцекл≥тина, з'Їднуючись разом, пот≥м починають д≥литис€, формуючи тканини майбутнього чолов≥чка. ј близнюки виход€ть, коли сперматозоњд ≥ €йцекл≥тина з'Їднуютьс€, пот≥м в≥дразу ж под≥л€ютьс€ на два абсолютно р≥зних зародка, з €ких виходить дв≥ р≥зних людини, але з однаковим набором ген≥в. “ому близнюки схож≥ один на одного, €к дв≥ крапл≥ води. јле Ї й ≥нший вар≥ант, коли в орган≥зм≥ ж≥нки два сперматозоњди з'ЇднуЇтьс€ з двома р≥зними €йцекл≥тинами. “од≥ починають розвиватис€ дв≥ дитини, €к≥ не дуже схож≥ одна на одну, так €к у них р≥зний наб≥р ген≥в.

Ќауков≥ досл≥дженн€ в галуз≥ генетики

¬ кожн≥й людин≥ збер≥гатис€ наб≥р з 46 ген≥в Ч генотип, €кий несе в соб≥ ≥нформац≥ю вс≥х спадкових ознак.  оли вчен≥ встановили, що в кожн≥й кл≥тин≥ м≥ститьс€ наб≥р вс≥х ген≥в, то виникло ≥ питанн€: чи не можна з €коњ-небудь одн≥Їњ людськоњ кл≥тини виростити ц≥лий орган≥зм?

ѕерша спроба клонуванн€ (вирощуванн€ з одн≥Їњ кл≥тини) була описана в статт≥ …ена ”≥лмата (журнал "Nature" за лютий 1997 р.). ÷е був випадок з≥ знаменитою овечкою ƒолл≥ - перший ссавець, вирощений методом клонуванн€. —початку весь св≥т зрад≥в, адже тепер можна буде розмножувати вимираюч≥ види тварин, або зб≥льшити число, наприклад, кор≥в-рекордсменок. јле з часом з'€сувалос€, що клони довго не живуть. ≤, €кби була створена клонована людина, то вона би померла в 30-р≥чному в≥ц≥ в≥д глибокоњ старост≥. ” де€ких крањнах з моральних ≥ рел≥г≥йних м≥ркувань клонуванн€ взагал≥ заборонили. ƒ≥йсно, €к можна вз€ти Ђзапчастинаї у клона, €кщо в≥н теж живий?

ƒо цих п≥р в ц≥й галуз≥ залишаЇтьс€ багато невир≥шених ≥ сп≥рних завдань, €к≥, з одного боку, можуть допомогти людин≥ продовжити житт€, а з ≥ншого, можуть завдати непоправноњ шкоди всьому живому на «емл≥. јдже дуже багато на наш≥й планет≥ залежить в≥д ген≥в. ≤ €кщо людська легковажн≥сть в≥зьме верх над розумом, то страшно у€вити, €кими порушенн€ми це може позначитис€ на процес≥ еволюц≥њ.

„и можна перемогти генетику невдалих моделей повед≥нки?

“е, що разом з ≥нформац≥Їю про зовн≥шн≥сть ƒЌ  так само збер≥гають ≥нформац≥ю про життЇвий досв≥д, пережитих предками рол€х, в≥дносинах до под≥й, вже добре в≥домо не т≥льки генетикам, а й психологам. ƒосить часто, наче з покол≥нн€ в покол≥нн€, в родин≥ трапл€ютьс€ неспри€тлив≥ ситуац≥њ або складаютьс€ схож≥ обставини. Ћюдин≥ прост≥ше це назвати волею дол≥. јле Ї й наукове по€сненн€ даному факту. ¬и€вл€Їтьс€, кожна людина маЇ св≥й основний внутр≥шн≥й напр€мок Ч поЇднанн€ генетичних п≥дсв≥домих ≥ св≥домих чинник≥в, спираючись на €к≥ вона ≥ рухаЇтьс€ по життю, вступаЇ у своњ соц≥альн≥ рол≥, отримуЇ певний досв≥д, незалежно в≥д св≥домого сприйн€тт€.

як правило, генетична передача ≥нформац≥њ в≥дбуваЇтьс€, коли проблема не долаЇтьс€ людиною ≥ Ђзаган€Їтьс€ї в несв≥доме. —аме в цьому випадку невир≥шена проблема передаЇтьс€ на п≥дсв≥домому р≥вн≥ нащадкам, поки один або к≥лька член≥в роду не зробл€ть спробу на св≥домому р≥вн≥ вир≥шити цю складну генетичну модель повед≥нки.

ƒоктор „. . “ойч розробив психогенетичний п≥дх≥д, завд€ки €кому, анал≥зуючи реальн≥ факти з б≥ограф≥њ людини ≥ њњ предк≥в, можна ви€вити ≥ усв≥домити ст≥йк≥ успадкован≥ модел≥ повед≥нки, €к≥ Ї причинами с≥мейних проблем ≥ конфл≥кт≥в.

ƒл€ прикладу наведемо ось такий випадок. „олов≥к створював власну справу, розвивав њњ, процв≥тав, купував будинок, машину, створював с≥м'ю, а пот≥м все втрачав Ч б≥знес, нерухом≥сть, с≥м'ю. “ака схема в його житт≥ повторювалас€ трич≥. ѕ≥сл€ психогенетичного анал≥зу з'€сувалос€, що причина невдач пол€гала в роду: його прад≥д був розкуркулений, але пот≥м зм≥г в≥дновити господарство, другоњ хвил≥ розкуркуленн€ йому пережити не вдалос€, в≥н був репресований ≥ з≥сланий. Ќа переселенн≥ в≥н знову створив господарство, одруживс€, побудував будинок. јле й тут знайшлис€ заздр≥сники, €к≥ не давали йому спок≥йно жити, не раз п≥дпалювали будинок, ламали ≥ шкодили споруди. ” результат≥ прад≥д Ђп≥шов у себеї, перестав вид≥л€тис€, господарство розпродав, дружина п≥шла в≥д нього. ѕравнук же успадкував алгоритм створенн€ ≥ втрати майна та с≥м'њ. ѕ≥сл€ такого розкладанн€ по поличках невдач предка, чолов≥к швидко усв≥домив своњ помилки ≥ п≥сл€ ц≥леспр€мованоњ системи практичних д≥й перетворив модель Ђвтратиї на модель Ђзбереженн€, процв≥танн€ ≥ примноженн€ї.

„. . “ойч говорив: Ђ√енетичний код не буде визначати вашу повед≥нку, €кщо ви хочете цю повед≥нку зм≥нити. јле ви повинн≥ зрозум≥ти свою природу, св≥й початок перед тим, €к стати здатним що-небудь зм≥нити. ¬ ≥ншому випадку ви будете знову ≥ знову чинити на тому ж старому пол≥ боюї.†