Кожен з нас хоча б раз чув свій голос у записі і дивувався, що звучить він як чужий. У перші миті може навіть здатися, що це голос іншої людини. При цьому багатьом не подобається власний голос у записі. Але цьому явищу є вагомі пояснення.

Чому ми чуємо свій голос не так, як оточуючі? Справа в тому, що коли ми чуємо свій голос, задіяний кістковий слух. Слухаючи свій голос, ми сприймаємо його не тільки вухами. Ми вловлюємо звукові хвилі, які звучать всередині нас, через рідину, що заповнює внутрішні органи. Причому у різних людей це сприйняття різне. Комусь здається, що його голос у записі звучить вище, комусь, навпаки, нижче. Але завжди це не схоже на те, що ми самі чуємо.

Фахівці описали процес створення і звучання мовлення. Отже, мовлення зароджується в гортані, звідки виходять звукові вібрації. Частина таких вібрацій поширюється повітрям. Ці звуки саме ті, які чують оточуючі, і ті, які записуються, наприклад, на диктофон. Але є й інша частина вібрацій, яка проходить через рідини і різні тканини нашої голови. Внутрішнє і середнє вухо розташовані в кісткових порожнинах. У внутрішньому вусі міститься рідина, а в середньому - повітря. І обидва вони знаходяться в постійній компресії. При цьому гортань укладена в м'яку тканину, яка також містить рідину. По повітрю звук розходиться не так, як в рідини і щільних тканинах. Саме тому навколишні чують не те, що чуємо ми самі.

Фахівці не можуть сказати, наскільки голос, який ми чуємо («внутрішній»), буде відрізнятися від того, який чують інші («зовнішній»). Проте з упевненістю можна відзначити, що обидва голоси будуть різними. Все залежить від вуха сприймаючого.

Створюючи людину, природа продумала все до дрібниць. Так, здатність кісток черепа проводити звук пояснює, чому самій людині її голос у записі здається іншим, в той час як для інших людей він звичний. Справа ще й у тому, що запис відтворює наш голос не повністю. При розмові ми чуємо не тільки ті звуки, які доходять до співрозмовника, а й ті низькі частоти, провідником яких є кістки черепа. Але, слухаючи свій голос у записі, ми чуємо лише те, що можна було записати, тобто звуки, провідником яких є повітря.

До речі, довести явище кісткової провідності дуже просто. Варто заткнути вуха кінчиками пальців або берушами, і почати розмовляти, або жувати. Звуки, які ми при цьому почуємо, переважно низькочастотні, що дійшли до внутрішнього вуха завдяки кісткової провідності, в обхід всіх структур зовнішнього та середнього вуха. У порожнині рота виникають коливання повітря, які через вібрацію щік передаються нижній щелепі, і в результаті досягають внутрішнього вуха.