« покол≥нн€ в покол≥нн€
« покол≥нн€ в покол≥нн€

ќдних дол€ обт€жуЇ спадков≥стю, ≥нших — спадщиною. ўо т≥льки нам не передаЇтьс€, хочемо ми цього чи н≥. ¬и€вл€Їтьс€ ≥ песим≥зм, ≥ депрес≥€, та стресовий ген, ≥ хрон≥чна л≥нь ≥ нав≥ть любов до шоколаду...

—падков≥сть Ч це здатн≥сть орган≥зм≥в передавати своњ притаманн≥ ознаки та особливост≥ розвитку потомству. —падков≥сть лежить в основ≥ в≥дтворенн€ форм житт€ за покол≥нн€м, що принципово в≥др≥зн€Ї живе в≥д неживого. «авд€ки цьому вс≥ жив≥ ≥стоти збер≥гають у своњх нащадках характерн≥ риси виду. “ака наступн≥сть спадкових властивостей забезпечуЇтьс€ передачею њх генетичноњ ≥нформац≥њ. ÷≥ процеси, що прот≥кають в орган≥зм≥, призвод€ть до б≥олог≥чноњ под≥бност≥ м≥ж батьками ≥ њх потомством. Ќос≥€ми спадковоњ ≥нформац≥њ Ї гени, а вивченн€м спадковост≥ Ч така загадкова наука, €к генетика.

¬≥д комб≥нац≥њ ген≥в, б≥ох≥м≥чних функц≥ональних елемент≥в хромосом, залежить стать майбутньоњ дитини, його зовн≥шн≥сть, особливост≥ розвитку та ≥нш≥ ознаки. як говоритьс€ в одному анекдот≥ «≥ д≥д м≥й був ченцем, ≥ батько був ченцем, ≥ € буду ченцем».

ѕесим≥зм в≥д предк≥в

¬чен≥ з ”н≥верситету ћ≥чигану п≥дтвердили, що фраза Ђпотомствений песим≥стї маЇ ц≥лком наукове по€сненн€. ѕров≥вши сер≥њ наукових досл≥джень, вони встановили причини того, чому р€д людей не чекають в≥д житт€ н≥чого хорошого ≥ все навколо бачать у чорному кольор≥. Ќайчаст≥ше песим≥зм закладаЇтьс€ в гени, передаЇтьс€ нащадку в≥д предк≥в, ≥ н≥€кими розважальними передачами ≥ ≥ншим цирком його не виженеш.

як ви€вилос€, провиною всьому Ї молекули, в науц≥ зван≥ нейропептидами Y. ¬далос€ точно встановити, що саме њх концентрац≥€ впливаЇ на сприйн€тт€ людиною д≥йсност≥, а к≥льк≥сть визначаЇтьс€ генами. Ќестача молекул призводить до негативноњ оц≥нки того, що в≥дбуваЇтьс€, неспокою ≥ частих депрес≥й. Ќадлишок цих нейропептид≥в породжуЇ оптим≥стичний настр≥й, а то й почутт€ ейфор≥њ. ¬≥дпов≥дно Ђзолота серединаї дос€гаЇтьс€ нормальною њх к≥льк≥стю. ЂЌалет≥в смуток, ну що ж п≥ду пройдус€...ї, а там дивись ≥ весел≥ше стало.

” той же час €кось сумно усв≥домлювати, що емоц≥њ, властив≥ людин≥, властивост≥ нашого характеру не б≥льше н≥ж х≥м≥€. ¬иробилос€ одних гормон≥в б≥льше Ч прийшли любов ≥ рад≥сть, надлишок ≥нших породжуЇ, щонайменше, розчаруванн€, а то й ненависть. ¬сел€Ї над≥ю лише те, що в≥дкритт€ може поспри€ти створенню медичних препарат≥в нового покол≥нн€ ≥ св≥т дл€ песим≥ст≥в з≥ стажем зас€Ї ус≥ма кольорами веселки.

ѕод≥њ житт€ впливають на гени

Ѕудучи песим≥стом, ще €кось можна жити, а от з важкими формами депрес≥њ набагато складн≥ше. –€д вчених вважаЇ, що вона д≥стаЇтьс€ в спадщину. ƒо того ж, важк≥ психолог≥чн≥ травми, викликан≥ р≥зними страшними под≥€ми в житт≥, найчаст≥ше можуть народжувати розлади псих≥ки, €к≥ будуть передаватис€ у спадок.

≤снуЇ думка, що депрес≥€ не може передаватис€ у спадок, а под≥њ житт€ не впливають на гени. ÷ю точку зору спростовують недавн≥ досл≥дженн€. „ерез важких психолог≥чних травм ƒЌ  людини залишаЇтьс€ практично незм≥нним, але ц≥ травми можуть впливати на те, €к≥ гени Ђвключаютьс€ї, а €к≥ залишаютьс€ в Ђспл€чомуї стан≥. ќсь ц≥ Ђвключен≥ї, €к припускаЇ р€д учених, можуть передаватис€ у спадок.

ƒосл≥дники з ”н≥верситету ÷юр≥ха провели досл≥д. ¬они викликали депрес≥ю в мишен€т, забравши њх у в≥ц≥ двох тижн≥в з-п≥д материнськоњ оп≥ки. ” цих мишей згодом народжувалис€ д≥ти з депрес≥Їю, хоча про них дбали матер≥.

—ьогодн≥ б≥ологи знаход€ть все б≥льше ознак, €к≥ купуютьс€ орган≥змами прот€гом житт€. ¬они н≥€к не впливають на генотип, але при цьому передаютьс€ потомству. ÷ей феномен в≥домий €к ≈п≥генетична спадков≥сть. —п≥вроб≥тники ”н≥верситету “ель-јв≥ва √ал –аз ≥ ™ва яблонка зареЇстрували б≥льше сотн≥ випадк≥в еп≥генетичноњ спадковост≥ серед рослин ≥ тварин.

“ак плодов≥ мушки дрозоф≥ли були п≥ддан≥ впливу певних х≥м≥чних речовин. ¬они викликали в област≥ њх очей зростанн€ жорстких х≥тинових щетинок. ’оча впливали на одне покол≥нн€ мушок, але х≥тинов≥ щетинки збер≥галис€ ще в 13-≥ покол≥нн€. ¬аг≥тну щуриху п≥ддавали впливу х≥м≥кат≥в, зм≥нювали репродуктивн≥ гормони. «а нею сл≥д було ц≥ле покол≥нн€ хворих щур≥в, хоча вони вже не п≥ддавалис€ н≥€кому впливу. —татистика мова уперта ≥ зареЇстровано чимало випадк≥в того, що у д≥тей та онук≥в тих, хто голодував у молодост≥, п≥двищений ризик розвитку д≥абету ≥ серцево-судинних захворювань.

јнтистресов≥ зд≥бност≥ закладаютьс€ в генах

„ому певн≥ люди нав≥ть у найважч≥ пер≥оди житт€ збер≥гають присутн≥сть духу ≥ холодний розум, а ≥нш≥ буквально з-за н≥сен≥тниц≥ перетворюютьс€ на Ђганч≥ркуї? ћожливо, причина криЇтьс€ в ген≥, €кий пр€мо впливаЇ на здатн≥сть людини управл€ти стресом. ѕринаймн≥, так вважаЇ р€д учених. якщо це так, то не варто в ус≥х стражданн€х звинувачувати начальника та ≥нших Ђдоброзичливц≥вї.

√уйллен ‘ернандес, професор ≤нституту мозку, когн≥тивноњ ≥ повед≥нковоњ д≥€льност≥ ≥мен≥ ƒондерсу в голландському м≥ст≥ Ќеймегене ви€вив, що у людей, що отримали стресовий ген у спадщину, в област≥ мозку, €ка допомагаЇ обробл€ти емоц≥њ (мигдалин≥) ф≥ксуЇтьс€ велика активн≥сть. Ђ—тресовий ген присутн≥й приблизно у половини людей на земл≥. ÷€ ≥ндив≥дуальна генетична в≥дм≥нн≥сть ви€вл€Їтьс€ т≥льки в тому випадку, коли людина п≥ддаЇтьс€ тиску стресу. Ќаука вперше з≥ткнулас€ з генетичною вар≥ац≥Їю, €ка впливаЇ на р≥зне сприйн€тт€ емоц≥йного стимулу, т≥льки коли люди п≥ддаютьс€ стресу. «араз ми проводимо додатков≥ досл≥дженн€, щоб д≥знатис€, чи не Ї власники цього гена б≥льш схильними до розвитку посттравматичного стресового розладу, €кий настаЇ п≥сл€ реальноњ ф≥зичноњ травмиї, Ч розпов≥в професор.

11 березн€, 2011