Більшість батьків нарікають на те, що діти їх не слухаються. Проблема неслухняності турбує всіх батьків, навіть якщо це цілком успішні батьки. Навіть самі ліберальні тата й мами розуміють, що занадто неслухняні діти — це недобре.

Так, ми розуміємо, що дитина своєю зухвалою поведінкою виявляє себе як особистість, особливо в кризовому віці. Але хіба комусь від цього легше? Так чи інакше, треба привчати чадо до дисципліни. У деяких сім'ях цей процес виховання перетворюється на справжній кошмар. А головне для батьків зрозуміти, що вони самі повинні навчитися вести себе так, щоб дитина слухалася.

Якщо ви зумієте зробити так, що дитина буде вас слухати, просто слухати і робити висновки, то це означає, що ви досягли успіху у вихованні. Все інше трапиться автоматично. Слухання найбільше проникає в розум, який і управляє психікою і волею людини.

Виходить така картина: якщо дитина не слухає нас, то, як би ми не намагалися виховувати правильно дитину, наше виховання дорівнює нулю. Перш за все, слід з'ясувати, що означає слухати. Якщо нас слухають — значить, довіряють, бачать в нас авторитет і намагаються вести себе у відповідності з тим, як ми говоримо. Щоб дитина була слухняною, треба спочатку правильно будувати свої відносини і з малюком, і з людьми навколо.

Кожна людина, і маленька дитина в тому числі, володіє інтуїцією, яка підказує їй, де правда, а де неправда. І якщо мама каже неправду татові, дитина не може її слухатися. Якщо тато розмовляє зі злістю і ненавистю, дитина не може його слухатися. Якщо батьки говорять одне, а роблять інше, дитина не може їх слухатися. Якщо мама твердить дитині бути слухняною, але сама не слухається тата, то і малюк не стане.

Навчитися вести себе правильно, щоб стати авторитетом для дитини, зовсім не просто. Це неможливо без співпраці та роботи над собою. Не забувайте, що ми повинні вести себе з дитиною так само, як ми поводимося і перед чужими людьми. Як це? А намагаємося вести ми себе правильно, але от в родині ця правильна поведінка кудись випаровується. Чому так відбувається?

У всьому винні погані відносини між найближчими людьми. Нам простіше сказати пару ввічливих слів якомусь перехожому на вулиці, якого ми, можливо, більше ніколи не побачимо, чим проявити ввічливість перед родичами. Ми розслабляємося у сімейному колі і можемо висловити все що завгодно, вважаючи, що «свої в дошку» нас завжди зрозуміють. Тим не менш, проблеми і образи накопичуються, перетворюючись на огиду, ненависть і виливаючись скандалами і істериками... на очах у дітей. Треба правильно вести себе перед своєю дитиною, стати взірцем для неї, дотримуватися певного стилю поведінки.

І хоч не просто приховувати від чада свій поганий настрій, стреси, нервові зриви, ми повинні робити це заради любові до них. Якщо між дорослими назріло серйозна розмова, яка може спричинити за собою підвищені тони співрозмовників, дитину краще ввічливо попросити посидіти в своїй кімнаті або відправити на прогулянку. А коли такий стиль виробиться, то стане нашим правилом, і діти в майбутньому віддячать нас своєю повагою і любов'ю за терпіння, стриманість і нашу любов.