Людина є частиною оточуючої її природи і навіть хвороби з тваринами часто у неї одні й ті ж. Наприклад — сказ.

Ця стаття має на меті попередити людину про небезпеку контакту з безпритульними та дикими тваринами, які нерідко є носіями страшної інфекції.

Сказ став відомий людині ще задовго до нашої ери, його симптоми описані в найдавніших книгах. Єгипетські папіруси, індійські священні книги Веди, грецькі та римські письмові джерела, а потім і Біблія розповідали про хворобу, яка передається людям від оскаженілих тварин. Про небезпечне захворювання писали лікарі Середньовіччя і Відродження, а географія його розповсюдження відома від Австралії до Арктики.

Симптоми хвороби стали визначенням буйного поведінки людини, нерідко ми вживаємо фразу: «Ти що, сказився?». Тварин, запідозрених у сказі, негайно знищували, а покусана ними людина, як правило, була приречена на смерть. І навіть сьогодні, якщо своєчасно не прийняти необхідних заходів, покусана хворою твариною людина, швидше за все, помре.

Сказ — гостре інфекційне захворювання, що виникає після укусу зараженої тварини, що протікає з важким ураженням нервової системи і закінчується, як правило, смертельним результатом.

Будь-яка теплокровна тварина може захворіти на сказ і заразити людину, навіть їжачок і нешкідливий хом'ячок. Не можна назвати сказ поширеним захворюванням, воно виникає спонтанно в будь-якій точці землі, як розгоріле вогнище починає перетворюватися на пожежу. Буває, що це пояснюється зростанням популяції якої-небудь тварини - носія сказу. Особливо небезпечні хворі вовки та лисиці, спалах хвороби серед яких може легко перекинутися на людей.

Історія вивчення сказу

Трохи більше ста років тому майже всі випадки укусів заражених тварин людини закінчувалися смертю. Тоді природа хвороби була ще мало вивчена і способи позбавлення від неї були невідомі. Великий французький мікробіолог Луї Пастер здогадувався, що у хвороби є збудник. На тому етапі розвитку медицини вже визначився шлях лікування заразних хвороб: за допомогою щеплення і придбання імунітету.

Розуміючи наявність збудника, Пастер, як не бився, не міг його знайти. Уже пізніше вірус все-таки був знайдений. Їм виявилася дрібна тварина істота, що викликало руйнування мозку. Вірус потрапляв в організм із слиною скаженої тваринни через рану або навіть невелику подряпину і заражав його.

Пастер та його колеги зрозуміли, що місцем зосередження вірусу найчастіше стає мозок. Не бачачи і навіть не вивчивши ворога, вчені намагалися його знешкодити. Для цього вони висушували мозок хворих тварин і прищеплювали отриманий субстрат собакам і кроликам. Шлях виявився вірним — перехворівши в легкій формі, тварини ставали не сприйнятливими до вірусу.

Лікування сказу

Але як це могло допомогти людям? Невже вакцинувати всіх поголовно? Чи є в цьому сенс, коли сказ — явище не таке вже часте? Вихід один — лікувати тих, хто вже покусаний. Але виникає ще одне важливе завдання: як виробити імунітет в організмі, який вже вражений вірусом сказу?

Пастер до найменших тонкощів вивчив перебіг хвороби і визначив інкубаційний період, що становить від двох тижнів до трьох місяців, іноді півроку. Вчений почав практикувати щеплення відразу після зараження. Така практика залишається незмінною і в наші дні. На першому етапі робиться щеплення сильно ослабленого хвороботворного вірусу, потім з кожним разом ослабленість знижується, а до моменту, коли інфекція добирається до органу, в якому повинне спалахнути вогнище, в ньому вже утворюється стійкий імунітет і хвороба далі не розвивається.

Важливою умовою стає вакцинація відразу після укусу, в іншому випадку ураження тканин може виникнути раніше, ніж сформується імунітет.

Виходить, що ефективних методів лікування від сказу не існує. Але поряд з вакцинацією проводиться терапія, яка зменшує страждання хворого: хворого поміщають в затемнену палату, ізольовану від шуму.

Варто попередити, що при укусах заражених тварин прогноз для людини завжди залишається несприятливим. Існують поодинокі випадки одужання пацієнтів, які отримали повний курс імунізації антирабічною вакциною.

Що стосується профілактики захворювання на сказ, то самий дієвий спосіб — обмежити контакт з дикими та безпритульними тваринами, якими б жалюгідними і безпорадними вони не виглядали. Пам'ятайте, що собаку з власником можна перевірити на сказ і уникнути зовсім не нешкідливою вакцинації, а ось безпритульних тварин навряд чи вдасться перевірити.