Медицина XX століття подарувала людству надію на «вічне життя» в образі трансплантології. Завдяки пересадки органів у світі щорічно знаходять друге народження тисячі людей. На жаль, гальмуючим фактором у цій галузі медицини досі залишаються моральні та етичні моменти, недосконале законодавство. Залишається дана проблема нерозв'язною і для українських хворих, змушених роками чекати свого «щасливого випадку», більшість з них так і не доживають...

Трансплантаційна хірургія в світі

В останні роки трансплантаційна хірургія набирає стрімких обертів, ця область досягла в розвинених країнах великих успіхів, кількість пересадок органів і тканин сягає 40 тис. на рік. Передбачається, що вже через кілька років 50% всіх операцій буде займати трансплантація.

У всьому цивілізованому світі трансплантологія вже давно стала звичайною галуззю медицини, без якої просто не мислиться нормальна охорона здоров'я. На 1 млн. чоловік 500 мають можливість перебувати на гемодіалізі, 40 пересаджують донорську нирку, 12 отримують інші життєво важливі органи.

З історії розвитку трансплантології

Вперше експериментальна пересадка органу була проведена в Австрії ученим-хірургом Е. Ульманом. Він старанно працював над винаходом судинного шва, а в січні 1902 року представив на раді Королівського товариства хірургів козу з пересадженою на шию ниркою собаки. Хоч сама операція пройшла успішно, але вже через три тижні відбулося відторгнення органу, причини якого в той час ще не могли бути встановлені.

Знаменна подія відбулася в 1910–1912 роках в Нью-Йорку — А. Каррель під час незалежного наукового дослідження з застосування судинних швів здійснив кілька успішних операцій по пересадці нирок на тварин і довів можливість зшивання швів і повне відновлення кровообігу в пришитому органі. За дане відкриття в медицині А. Каррель був удостоєний Нобелівської премії. Технічні складності з пересадки нирки були вирішені, але от проблеми відторгнення і раніше залишалися непереборними. Були навіть неодноразові спроби пересадки органів тварин людині, але всі вони закінчувалися відторгненням вже через кілька днів.

У 1924 році відбувся історичний факт пересадки нирки кози людині в Україні. Операцію провів знаменитий В. Ф. Войно-Ясенецький (святитель Лука) в умовах сибірського заслання.

Крім того, Україна не повинна забувати й того, що перша пересадка трупної нирки в клінічних умовах була зроблена саме українським хірургом - Ю.Ю. Вороним. На жаль, ніде документально цей факт не зафіксований, але відомо, що операція здійснена була в Харкові або в Херсоні. Статтю про цю подію розмістив іспанська медичний журнал "Minervа Chirurgica" в 1934 році. Було відзначено, що нирка включилася в кровотік і почала працювати, але пацієнтка прожила не більше двох діб. Ю. Вороний провів п'ять подібних операцій і всі вони мали однаковий результат. На той час головною проблемою трансплантології була нестача знань з імунології, що і загальмувало розвиток галузі більш ніж на тридцять років. Але в той же час операції Вороного довели можливість пересадки трупних органів живій людині і спростували всі теорію про дію «трупної отрути».

Перша успішна операція з пересадки нирки була зроблена в 1954 році в США хірургом Д. Мюрреєм. Донорська нирка була взята у брата-близнюка, і хворий прожив після операції ще двадцять років, зберігаючи при цьому соціальну активність. Але це була споріднена пересадка, яка не в змозі була вирішити проблеми донорства. У зв'язку з цим почали проводитися глобальні дослідження в галузі вивчення імунокомпетентних клітин.

У 1972 році в Швейцарії Ж.Ф. Боррель відкрив селективний іммуносупрессант циклоспорин А, який дозволив проводити ефективну і безпечну профілактику відторгнення органів.

З часом в США, Німеччині, Швейцарії та інших розвинених країнах хірурги-трансплантологи навчилися пересаджувати печінку, серце та інші органи, рятуючи тим самим безнадійно хворих людей.

Трансплантологія в Україні

Незважаючи на те, що Україна була однією з перших країн, в якій проводилися операції з пересадки органів, сьогодні наша країна знаходиться в аутсайдерах у цій галузі медицини.

Щорічно трансплантаціїю серця потребує 2 тис. українців — не виконується жодної пересадки, пересадку нирки чекають 4 тис. осіб на рік - отримують у кращому разі 100, пересадцку печінки потребує 2–2,5 тис. хворих — отримує її 30-40 осіб.

В цей же час в США, лідер з трансплантації органів, робиться 10 тис. пересадок нирки в рік, 4 тис. — печінки і 2 тис. — серця.

Сьогодні в Україні існує шість центрів з пересадки органів, з них активні тільки в Запоріжжі і Києві. Причини проблем у галузі української трансплантології полягають у недосконалому законодавстві. У 1999 році був прийнятий Закон про трансплантацію органів, стаття 16 якого передбачає так звану презумпцію незгоди, суть якої в прижиттєвій незгоді більшості членів суспільства на забір органів після смерті, і в разі категоричної незгоди людина вправі написати письмову відмову.

Момент бесіди з людиною на дану тему найчастіше стає каменем спотикання для порятунку життів. Більшість хірургів-трансплантологів борються за зміну 16 статті, введення презумпції згоди. Після прийняття Закону пройшло більше 10 років, але за цей час в медицині не тільки не відбулося зрушень у даному напрямку, навпаки, кількість операцій з пересадки органів істотно знизилася: якщо до прийняття Закону щорічно проводилося до 1,5 тис. трансплантацій, то зараз трохи більше сотні. У той час як у більшості європейських країн люди прижиттєво дають згоду на вилучення органів після смерті, в США навіть у водійських правах робиться відповідна позначка.

Сьогодні для забору органу у раптово померлого або загиблого, необхідно отримати згоду близьких родичів. Це передбачає наявність спадкових прав родичів на органи. У принципі ж, кожна людина за життя може для себе вирішити питання донорства: згоден, не згоден, не визначився. Перші два випадки знімають проблему і родичі тоді вже не при чому. На це і розрахована стаття 16.

Найбільш частими причинами відмови серед родичів є надія на успішний результат, небажання брати на себе відповідальність, занадто наполегливі спроби отримати згоду з боку медиків та ін. В будь-якому випадку бесіда з родичами необхідна у випадку прижиттєвого рішення померлого. Трансплантологи єдині в своїй думці сьогодні: введена «презумпція незгоди» поставила хрест на українській трансплантології.

В Україні живе донорство дозволено тільки від родичів, а ось на трупне якраз і поширюється презумпція незгоди. Так як в нашій країні законом не передбачено внесення інформації про згоду-незгоду людини на забір його органів після смерті в жодному документі, що засвідчує особистість, медикам залишається одне — безоплатне вилучення органів за згодою органів. Лікарі кажуть, що в реальності це майже не можливо. Близькі люди померлого вимагають за таку дію матеріальної винагороди, а за законом це неприпустимо. Результатом і стало те, що в Україні практично відсутня трупна пересадка органів.

Презумпція згоди прийнята в багатьох розвинених країнах. Як вона працює? Якщо за життя людина письмово не повідомляє, що вона проти трансплантації своїх органів, то в разі її смерті з трупа можуть бути взяті органи для пересадки без згоди родичів.

Основні проблеми трансплантології

На сьогоднішній день розвиток трансплантології досяг небувалих успіхів. Незважаючи на це пересадка органів як і раніше залишається важкоздійснюваною і головною проблемою є дефіцит донорських органів. Про це знають всі медики і всі представники влади, від яких залежить правильність прийняття Закону. У нашій країні в силу чинного законодавства концентроване вираження такого дефіциту спостерігається особливо яскраво. Більшість фахівців бачать неготовність суспільства до рішення для себе про посмертне донорство. Це і розвиває дефіцит, який обумовлює збільшення термінів очікування донорських органів, і не секрет, що більшість хворих, сильно хворих людей, так і не отримують трансплантації. Крім того, тривалість очікування навіть при проведеній пересадці, впливає на вартість лікування до трансплантації і після, оскільки стан пацієнта після операції гірше, ніж, якби її провели раніше.

У тому випадку, якщо б політики швидше працювали над необхідним Законом, якби суспільство було підготовлене до подібної медицині, українські хірурги могли б рятувати кілька тисяч життів на рік! Напевно, кожному з нас знайомі випадки, коли, наприклад, трапляється дорожня аварія, постраждалого вже не врятувати, але його органи могли б стати порятунком для інших людей. Лікарі ж нічого не можуть зробити, так як на домовленість з родичами йде дорогоцінний час, коли рахунок йде іноді навіть на хвилини.

Середня тривалість життя донорської нирки — 6–7 годин, печінки — 6–24 години, серця — 3 години.

Пересадка органів не терпить поверхневого розгляду — це тема, яка зачіпає безліч різних аспектів. Найбільш дорогою і складною є пересадка серця. Головна складність трансплантації серця, крім дефіциту донорів, необхідність сумісності тканин реципієнта і донора, що буває рідко. Крім того, будь-яка пересадка вимагає складної апаратури і високо підготовленого персоналу. Всі ці моменти роблять трансплантацію для рядового українця позамежною.

У країнах, де трансплантологія інтенсивно розвивається, весь механізм побудований на найвищому рівні. Тут задіяний цілий ряд соціальних програм, учасниками яких стають і держава, і страхові компанії, і всілякі асоціації, і бази даних хворих.

Трансплантація серця не терпить затримок, тому дуже важливі скоординовані дії транспортної служби, коли пацієнт і донорський орган в лічені хвилини доставляються до лікарні. Все відбувається саме так, як показують у фільмах: вертоліт сідає на дах будинку, забирає орган і вільно приземляється на даху лікарні для передачі органу. При цьому за найкоротші терміни потрібно обчислити, хто з пацієнтів найбільш підходить для пересадки серця.

У США черга на операцію складається з 4 тис. хворих, при цьому середній термін очікування від моменту подачі заявки в середньому 200–250 днів.

Шляхи вирішення морально-етичних проблем пересадки органів

На думку О. Возіанова, видатного вченого-медика, академіка Національної академії наук України (НАНУ), президента Академії медичних наук України (АМНУ), проблема дефіциту донорських органів може бути вирішена так, як це зроблено в інших країнах. Перш за все, необхідно провести опитування населення, щоб кожен дав свою відповідь, згоден він чи не згоден, щоб його органи після смерті використовувалися для пересадки. Після цього в паспорті ставиться необхідна позначка - так чи ні. У США людей, які відповідають згодою, вносять до листа очікування на трансплантацію в першу чергу, як заохочення за розуміння і гуманність.

Підтвердив формування позитивної громадської думки факт проведення трансплантаційних ігор в Манчестері. За грою спостерігало 160 млн. людей і після цього у Великобританії число осіб, які погодилися на донорство, збільшилася на 36%.

Перспективу розвитку трансплантології медики бачать у ксенотрансплантації і подальшій розробці штучних органів. Вчені вірять, що це в значній мірі дозволить вирішити проблему донорських органів, як в плані дефіциту, так і її морально-етичну сторону.

23.03.2013